Книга, яка добре читається, коли на руках посопує кіт. Мені якраз пощастило: Лея вирішила приєднатися до читання (четверте фото 🐈⬛).
📚 «Френкі», Йохен Гуч і Максим Лео
🏷 Видавництво Ростислава Бурлаки
📖 200 ст., 2024 р.
«В кінці залишаються лише дрібниці».
У цьому казковому романі близьке мені поєднання: проста форма і глибокий сенс. Щось у дусі «Маленького принца», але все ж дітям не давайте через лайку і дорослі теми: депресія та «активне небажання жити» (такий от евфемізм). А за прийомами, що змушують читача пустити сльозу, книга дуже нагадує Бакмана, навіть сюжетом. Та це не мінус — просто спостереження.
Це історія про сенс життя, розказана звичайним (кіт написав би «надзвичайним») котом. Тому вона проста, легка і кумедна, водночас наповнена котячою мудрістю 😊
Вибір головного героя влучний, бо хто ще вміє жити це життя краще за кота? Я і до цієї книги вчилась у Леї насолоджуватися моментом і не паритися дарма. У цьому вона пізнала дзен.
Також автори з любов’ю і гумором описали котячу вдачу. Не знаю, чи мають вони котів, але точно в них розбираються. Бо як інакше можна придумати таке пояснення, чому коти повзуть, якщо на них надягнути шлейку?.. 😊
Також класно передано людські характери на прикладі тварин.
Зацікавив «Френкі»? 📚🐾